Коли з дерев спадає густа тінь Ми йдемо дивитися на світ Що він нам сьогодні принесе? Нічого? а може геть усе? Після ночей завжди буде тепло Сьогодні ж знов відчуваю втому Можливо, справа дійсно в тому, що До поки нікому не дарував його Ми забули, що таке десь є Ніч іде, і мій страх викрав крук І ти мене у цю ніч піднесеш Все даєш, щоб потім вирвати із рук Коли з дерев спадає густа тінь Я обертаюсь і починаю тліти Я не йду дивитися на світ Для мене він закінчився вночі Я мов хвиля гармонійна Б'юсь об скелі, я прилив Місяць, що створив тяжіння Вічно темний, молодий Ти мов вітер непомірний Б'єш об скелі сотні хвиль Сонце, що дало проміння Ним же нас і спалить в мить Ми бачимо надто багато, будуємо все ідеальним в своїй голові Коли хочемо спати, спочатку наводим порядок в думках які не старіють А тільки тоді дозволим собі спіймати момент де все справжнє було Як иммунитет у дитини, що росла в занадто стерильних умовах Ми надто чуткі, надто вразливі, заражені світом, що нам демонструють Занадто чітким, надто красивим, засяяним Світлом, що нам несе бурю Гарна картинка вигорить з часом, і я стану чолом чекаючим кулю Моя домовина дешева з пластмаси чекає в кутку поки я допалю Усе подалі, обіцянки і моралі Всі залишені в дзеркалах Котрі ти марно розбиваєш, марно На загострені деталі Я б ходив по ним босим Але ти й цього не просиш Я мов хвиля гармонійна Б'юсь об скелі, я прилив Місяць, що створив тяжіння Вічно темний, молодий Ти мов вітер непомірний Б'єш об скелі сотні хвиль Сонце, що дало проміння